У кожного з ветеранів-короткохвильовиків був свій шлях, яким вони прийшли у світ радіо. Та все для них почалося з дитячого інтересу до техніки. "Під час війни, коли мені було років шість, німці стояли біля школи в нашому селі на Полтавщині, – розповідав Володимир Кузнєцов. – І їхня радіостанція там працювала. Мене чомусь дуже вабила морзянка і ті миготливі лампочки на рації. Я все приходив і заглядав, аж поки німець-радист мене не закликав: "ком-ком”. Відтоді я вільно міг приходити і дивитися, як він працює”.

Свої перші детекторні радіоприймачі та деталі до нього теперішні аси радіоспорту робили самі – із того, що було під руками. Обгортали папером пляшки і намотували на них дріт, щоб зробити котушку. На високі споруди чіпляли багатометрові антени. Скромний успіх – скажімо, упіймана десь в Обертині львівська радіостанція – одразу перетворював юних техніків на місцевих вундеркіндів і знаменитостей.

"Ні конденсатора, ні транзистора тоді не було, – пригадував Леонід Хомутовський. – Все робили самі і пізнавали фізику кожної радіодеталі навпомацки. Тепер прогрес витіснив технічну фантазію. Легше купити за декілька гривень китайський приймач і користуватися ним, ніж поцікавитися, як він влаштований і працює”.

Однак, вогник творчої кмітливості у франківських радіоаматорів досі не згас. Вони й тепер працюють в ефірі, використовуючи вигадливий апарат, який поєднує точність сучасних приладів та надійність старої техніки.

"Більшість радіогутрків у радянський час створювалися переважно при ДОСААФ, куди для навчання юних радистів віддавали стару, списану військову техніку, – пригадував Леонід Хомутовський, показуючи на велетенські металеві шафи у своїй "радіорубці”. – Це дуже громіздка, але разом з тим надзвичайно надійна апаратура. Часто нам доводилося її вдосконалювати, перепаювати, доробляти. Американці, коли вперше побачили нашу диво-техніку на конференції у Ленінграді у 1988 році, були в шоці: як на такому можна вигравати світові чемпіонати з радіоспорту? Це ніби на автоперегонах виїхати на саморобній, непофарбованій машині і перемогти усі фірмові моделі!”.

Радянські радіолюбителі хоч і були обмежені в технічному та матеріальному плані, однак за жагою до знань та винахідливістю завжди перевершували своїх більш заможних конкурентів. Вони пильно стежили за всіма новинками у радіотехніці. Що не могли придбати – виготовляли, знову ж таки, власноруч. Леонід Хомутовський єдиний в області виписував американський журнал "Вісник радіозв’язку”. Щоправда, отримував він його аж із дев’ятимісячним запізненням, у вигляді чорно-білих копій. Перед тим, як потрапити до передплатника, журнал проходив жорстку цензуру в органах держбезпеки, після якої до читача потрапляли тільки ті статті, які не містили «шкідливого» для світогляду радянської людини змісту.

https://gk-press.if.ua/x4046/